Патріотичне виховання дошкільнят
Проблема громадянина-патріота давня, як світ. Вона постала перед людством тоді, коли виникла перша держава.
Патріотичне виховання створює певні передумови громадянської поведінки. Однак це лише передумови.
Любов до Вітчизни починається з любові до своєї Малої Батьківщини – місця, де людина народилася.
У цьому зв’язку, як нам здається, величезного значення набуває визначення мети, завдань, змісту та засобів патріотичного виховання дітей дошкільного віку.
До основних завдань патріотичного виховання дошкільнят належать:
• формування любові до рідного краю (причетності до рідного дому, сім'ї, садка, міста);
• формування духовно-моральних взаємин;
• формування любові до культурного спадку свого народу;
• виховання любові, поваги до своїх національних особливостей;
• почуття власної гідності як представників свого народу;
• толерантне ставлення до представників інших національностей, до ровесників, батьків, сусідів, інших людей.
Якщо розглядати патріотизм через поняття "ставлення", можна виділити декілька напрямів:
1) ставлення до природи рідного краю, рідної країни;
2) ставлення до людей, які живуть в рідній країні;
3) ставлення до моральних цінностей, традицій, звичаїв, культури;
4) ставлення до державного устрою.
Кожен із цих напрямків може стати змістом освітньо-виховної діяльності з дітьми, і кожен внесе свій внесок в соціалізацію особистості дитини за умови врахування особливостей розвитку дітей.
Дитина старшого дошкільного віку може і повинна знати:
- Як називається країна, в якій вона живе, її головне місто, столицю.
- Своє рідне місто чи село.
- Які в ньому є найголовніші визначні місця.
- Яка природа рідного краю та країни, де дитина живе.
- Які люди за національністю, за особистими якостями населяють її країну.
- Чим прославили вони рідну країну і увесь світ.
- Що являє собою мистецтво, традиції, звичаї її країни.
Тематичні блоки роботи з дітьми по ознайомленню з рідним селом:
1. Історія села. Назва. Чому тут виникло поселення людей?
2. Найбільша площа. Моя вулиця. На якій вулиці розташований мій дитячий садок? Вулиці нашого села.
3. Визначні місця нашого села. Пам’ятники, будівлі, музеї.
4. Праця дорослих. Підприємці нашого села. Чим прославлене село.
5. Герб Близнюківщини. Які символи на ньому зображені. Як вони пов’язані з історією та працею людей в нашому селищі.
6. Видатні люди рідного села. Чиїми іменами названі вулиці. Чому? Які люди прославили наш край?
7. Природа рідного села. Які дерева, квіти прикрашають вулиці села. Яких рослин найбільше.
8. Культура рідного села. Бібліотека ,школа, дитячий садок.
9. Культура поведінки в рідному селі. Як поводити себе на вулиці, в транспорті, на прогулянці, на загальномасових святах.
10. Відпочинок у нашому селі. Де люблять відпочивати жителі рідного села. Які є традиції, свята. День селища.
11. Захисники нашого села. Хто слідкує за спокоєм, добробутом людей у селі. Хто допомагає людям в надзвичайних ситуаціях. Хто такі ветерани. Як в нашому селі святкують День Перемоги.
Напрямки роботи з батьками з питань патріотичного виховання :
• ознайомлення батьків з роботою дошкільного навчального закладу з питань патріотичного виховання;
• залучення батьків до співпраці та стимулювання їхньої активної участі в ній;
• організація різноманітних заходів за участю батьків;
• ознайомлення батьків з результатами навчання і розвитку дітей (відкриті перегляди, тематичні тижні, інформація в куточках батьків).
Досвід роботи з патріотичного виховання
Одним із найсуттєвіших показників моральності людини є патріотизм.
Патріотизм(грец. paths — батьківщина) — любов до Батьківщини, відданість їй і своєму народу.
Без любові до Батьківщини, готовності примножувати її багатства, оберігати честь і славу, а за необхідності — віддати життя за її свободу і незалежність, людина не може бути громадянином. Як синтетична якість, патріотизм охоплює емоційно-моральне, дієве ставлення до себе та інших людей, до рідної землі, своєї нації, матеріальних і духовних надбань суспільства.
Патріотичні почуття дітей дошкільного віку засновуються на їх інтересі до найближчого оточення (сім'ї, батьківського дому, рідного міста, села), яке вони бачать щодня, вважають своїм, рідним, нерозривно пов'язаним з ними. Важливе значення для виховання патріотичних почуттів у дошкільників має приклад дорослих, оскільки вони значно раніше переймають певне емоційно-позитивне ставлення, ніж починають засвоювати знання.
Патріотизм як моральна якість має інтегральний зміст. З огляду на це в педагогічній роботі поєднано ознайомлення дітей з явищами суспільного життя, народознавство, засоби мистецтва, практична діяльність дітей (праця, спостереження, ігри, творча діяльність та ін.), національні, державні свята.
Основними напрямами патріотичного виховання є:
— формування уявлень про сім'ю, родину, рід і родовід;
— краєзнавство;
— ознайомлення з явищами суспільного життя;
— формування знань про історію держави, державні символи;
— ознайомлення з традиціями і культурою свого народу;
— формування знань про людство.
Для патріотичного виховання важливо правильно визначити віковий етап, на якому стає можливим активне формування у дітей патріотичних почуттів. Найсприятливішим для початку систематичного патріотичного виховання є середній дошкільний вік, коли особливо активізується інтерес дитини до соціального світу, суспільних явищ.
Цілеспрямоване патріотичне виховання повинно поєднувати любов до найближчих людей з формуванням такого ж ставлення і до певних феноменів суспільного буття. З цією метою факти життя країни, з якими ознайомлюють дошкільнят, ілюструють прикладами з діяльності близьких їм дорослих, батьків залучають до оцінки суспільних явищ, спільної участі з дітьми у громадських справах.
Однак лише ознайомлення із суспільним життям не вирішує завдань патріотичного виховання. Це засвідчив досвід роботи дошкільних закладів у 20—30-ті роки XX ст. Водночас не можна ігнорувати значущості ознайомлення дітей з історією і сучасністю рідної країни, іншими суспільними явищами.
Концепція дошкільного виховання в Україні (1993), сповідуючи історичний підхід до патріотичного виховання дітей дошкільного віку, актуалізує його народознавчі, українознавчі та краєзнавчі напрями. На це орієнтують і різноманітні програми дошкільного виховання.
У програмі виховання окреслено завдання ознайомлення дітей з явищами суспільного життя за напрямами, зміст яких поглиблюється у кожній наступній віковій групі. Вже у молодшій групі діти мають знати назву рідного міста (села), а в середній повинні мати певні уявлення про Батьківщину (“Батьківщина — це місце, де людина народилась і живе, де народились і живуть її батьки. Вона така ж рідна для людини, як її батьки, тому й називається Батьківщиною. Наша Батьківщина — Україна”).
Діти повинні знати, що люди, які мають спільну батьківщину, — це народ, а ті, що народилися і живуть в Україні — український народ. У народі з роду в рід передаються мова, пісні, повага до старших, любов до дітей і рідного дому. Програма передбачає формування у дітей уявлень про історію рідного міста (села), походження його назви і назв вулиць, географічні та історичні пам'ятки рідного краю.
Базовий компонент дошкільної освіти в Україні орієнтує на опанування знань про нашу державу, виховання поваги до державних символів. Старші дошкільники мають знати прапор, гімн, герб України, назву її столиці, інших великих міст, значущі географічні назви (Крим, Карпатські гори, Дніпро), пам'ятні місця (Тарасова гора у Каневі, Хортиця, заповідник Асканія-Нова тощо). Цій меті підпорядковані заняття “Ми живемо в Україні, ми дуже любимо її”, “Пам'ятні місця України”, “Рідне місто (село)”, “Вулиці нашого міста (села)”, “Наш герб” та ін.
Діти мають поступово усвідомлювати, що моральний аспект патріотизму полягає і в розвитку національної економіки (це нові робочі місця, заробітна плата працівникам, доходи бюджету, раціональне використання яких робить життя у рідній країні достойним), і в підтримці національного виробника, і в економічній, господарській порядності власників підприємств, і в розвитку меценатства тощо.
Щодо цього педагог може використати приклади з історії і з сучасного життя країни. Доцільним у патріотичному вихованні дітей дошкільного віку є використання творів художньої літератури, в яких ідеться про історію і сьогодення України, життя дітей і дорослих.
До ефективних методів і форм організації патріотичного виховання належать: екскурсії вулицями рідного міста, до історичних пам'яток, визначних місць; розповіді вихователя; бесіди з цікавими людьми; узагальнюючі бесіди; розгляд ілюстративних матеріалів; читання та інсценування творів художньої літератури; запрошення членів родин у дитячий садок; спільні з родинами виховні заходи (День сім'ї, свято бабусь тощо); зустрічі з батьками за межами дошкільного закладу, за місцем роботи та ін.
Важливим напрямом патріотичного виховання є прилучення до народознавства — вивчення культури, побуту, звичаїв рідного народу. Дошкільників ознайомлюють з культурними і матеріальними цінностями родини і народу, пояснюють зв'язок людини з минулими і майбутніми поколіннями, виховують розуміння смислу життя, інтерес до родинних і народних традицій.
Значну роль у вихованні дітей відіграють народні традиції — досвід, звичаї, погляди, смаки, норми поведінки, що склалися історично і передаються з покоління в покоління (шанувати старших, піклуватися про дітей, відзначати пам'ятні дати тощо). З традиціями тісно пов'язані народні звичаї — усталені правила поведінки; те, що стало звичним, визнаним, необхідним; форма виявлення народної традиції (як вітатися, як ходити в гості та ін.).
Прилучаючись до народознавства, діти поступово утверджуватимуться у думці, що кожен народ, у тому числі й український, має звичаї, які є спільними для всіх людей. Пізнаючи традиції, народну мудрість, народну творчість (пісні, казки, прислів'я, приказки, ігри, загадки тощо), розширюючи уявлення про народні промисли (вишивка, петриківський розпис, яворівська іграшка), вони поступово отримують більш-менш цілісне уявлення про втілену в художній і предметній творчості своєрідність українського народу.
Водночас у дітей розширюються знання про характерні для рідного краю професії людей, про конкретних їх представників. При цьому вихователь повинен не стільки піклуватися про збагачення знань, скільки про їх творче засвоєння, розвиток почуттів дітей. У дошкільному віці вони залюбки беруть участь у народних святах і обрядах, пізнаючи їх зміст, розвиваючи художні здібності, навички колективної взаємодії.
Сучасні концепції національного виховання наголошують на важливості національної спрямованості освіти, її органічної єдності з національною історією і традиціями, на збереженні і збагаченні культури українського народу.
У Концепції дошкільного виховання в Україні (1993) зазначено, що провідними засадами діяльності сучасного національного дошкільного закладу мають бути національна психологія, культура та історія, а також загальнолюдські духовні надбання.
Важливим завданням педагогічної науки і практики є забезпечення етнізації — природного входження дітей у духовний світ свого народу, нації як елементу загальнолюдської культури, позбавленого національної обмеженості та егоїзму.
Моральна спрямованість цієї роботи вимагає єдності національного і загальнолюдського у формуванні національної самосвідомості, інтернаціональних почуттів дошкільників.
Національне самовизначення особистості (віднесення себе до певної нації, відданість їй, любов та інтерес до всього національного) за такої умови не перероджується в національний егоїзм і негативне ставлення до інших націй, адже людина, яка має високу національну свідомість, поважатиме й інший народ.
Головним завданням національного виховання дітей дошкільного віку є формування основ національної самосвідомості — відчуття належності до певної нації, яка виявляється в етнічному самовизначенні (віднесенні себе до певної етнічної групи).
Основою національної самосвідомості є національні почуття — комплекс емоцій, які фіксують суб'єктивне ставлення людей до своєї нації, її потреб і норм життя, а також до інших народів. Важливо, щоб сформовані у ранньому дитинстві національні почуття, елементи національної свідомості мали моральну спрямованість.
Справжні патріотичні почуття здатний виховувати високоосвічений, інтелігентний педагог-патріот, який разом з дітьми щиро радітиме успіхам вітчизняних спортсменів, артистів, учених, переживатиме їх невдачі. Такий педагог зуміє допомогти дітям усвідомити, що патріотизм є благородною пристрастю людини, він не має нічого спільного з національним егоїзмом.
Усе це активно сприятиме формуванню у дітей етики міжнаціонального спілкування, яка стосовно дитини-дошкільника передбачає симпатію, доброзичливість, повагу до однолітків і дорослих різних національностей, їхніх національних традицій і звичаїв, інтерес до їхнього життя, культури.
Безперечно, малюк не відразу починає зауважувати ознаки національної належності людей, особливо коли йдеться про нації, які не мають помітних відмінностей у зовнішності, одязі, побутовій культурі. У середньому дошкільному віці інтерес дитини до явищ суспільного життя підводить її до усвідомлення певних виявів міжнаціональних стосунків.
У цьому сенсі батьки і вихователі мають дбати, щоб дитина засвоювала норми міжнаціонального спілкування (співжиття) не стихійно, а цілеспрямовано, орієнтуючись на загальнолюдські моральні цінності. Формуванню доброзичливих міжнаціональних стосунків у дошкільному закладі сприяє доброзичливе, дружелюбне співжиття у групі, в якій є діти різних національностей.
Формування патріотичних почуттів дітей дошкільного віку має поєднуватися з вихованням їх у дусі миру. Адже глобалізація, зростання відкритості суспільств актуалізує ідею планетарності, вселяє багатьом людям відчуття того, що вони є жителями Землі. За даними Всесвітньої організації з дошкільного виховання (ОМЕР), представники різних країн змістом мирних відносин між людьми вважають:
а) любов і повагу до ближнього, щирість, співпереживання, привітність, розуміння, вміння допомагати тим, хто потребує допомоги;
б) дотримання прийнятих у суспільстві моральних норм, протидію злу без виявлення агресивності;
в) почуття солідарності та відповідальності стосовно інших.
Базовий компонент дошкільної освіти в Україні тлумачить поняття “людство” як сукупність усіх людей, які населяють планету, як усвідомлення того, що народи світу прагнуть миру і щастя, процвітання рідної країни і всієї планети, турбуються про майбутнє дітей.
У дошкільному закладі розкриття етнічної багатоманітності світу доцільно починати з ознайомлення безпосередніми методами. Передусім слід ознайомити дітей з народами, які населяють країну та сусідні держави, а також із народами, що є носіями іноземної мови, яку діти вивчають у дошкільному закладі. Дошкільників, як правило, цікавлять казки, ігри, побут інших народів; залюбки вони спілкуються з представниками різних національностей.
Засоби і методи цієї роботи традиційні: розповіді вихователя; використання творів художньої літератури; показ народних іграшок, виробів народних майстрів, предметів побуту тощо; розглядання ілюстративного матеріалу (картин природи, історичних пам'яток тощо); ігрові заочні екскурсії-подорожі; узагальнюючі заняття, що підсумовують знання дітей про певну країну; листування з дошкільними закладами, зустрічі з представниками інших країн.
Успіх національного виховання значною мірою залежить від національної та міжнаціональної культури батьків і педагогів.
Спрямованість морального виховання на загальний особистісний розвиток дитини, його неперервність у педагогічному процесі, багатоманітність напрямів і методів вимагає високої професійної та моральної культури вихователя, гуманістичної спрямованості його педагогічної діяльності, вміння розуміти дитину і діяти спільно з нею. Результатом такої роботи може стати вищий рівень моральної вихованості дітей — здатність до морального самовдосконалення, усвідомлена потреба в ньому.
Про Т.Г. ШЕВЧЕНКА
Тарас Григорович Шевченко (1814 — 1861). В історії кожного народу, серед її великих творців, є люди, імена яких оповиті невмерущоюлюбов’ю та славою. Таким самородком в українців є Тарас Григорович Шевченко, чия безмертна спадщина – одна з найбільших вершин людського духу. Тарас Шевченко для України – не просто народний поет, якого доля обдарувала багатьма талантами. Національний пророк, апостол правди, заступник правди, заступник знедолених, провидець – так називають його українці. Святе ім’я Тараса не вмре повік, йому, як сонцю, вічно пламеніти. Не забули українці свого Великого Кобзаря. Його сім’я входить у наше життя з дитинства, з маминих пісень, з наших перших книжок, а з роками Шевченкове слово стає все ближчим, все дорожчим. «Кобзар» уже давно став настільною книгою, оберегом кожної оселі.
Не маючи родини, власних дітей, Тарас Шевченко піклувався про малечу: видав «Буквар», завжди пригощав цукерками та пряниками, прагнув бачити їх щасливими та вільними. «У нашім раї на землі нічого кращого немає, як тая мати молодая з своїм дитяточком малим», – писав зворушливо Т. Шевченко. Один із найвизначніших уроків Шевченка – урок любові, співчуття, милосердя, яке не принижує, а закликає берегти жінку – матір і дитину:
…І на оновленій землі
Врага не буде супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люди на землі!
Своєю творчістю Т. Шевченко засвідчив воскресіння нашої нації. Українці відчули, що мають духовну силу, з якою можна і варто йти в майбутнє. У своїх поглядах Шевченко йде за народною мораллю, в основі якої любов до ближнього, пошана до батька, матері, до рідного слова. Силою своєї безмежної любові до рідного народу, до України поет пробивав стіну людської байдужості, обмеженості. Невмираючий дух поета, як раніше, так і тепер, 200 років поспіль, витає над Україною, а вище слово сіє на народній ниві зерна добра, любові, справедливості. Завданням вихователів кожної вікової групи дітей є виховання почуття пошани до життя і творчості Тараса Григоровича Шевченка; співчуття до знедолених; виховання почуття власної гідності, віри в рідний народ, шанобливого ставлення до родини, домівки. Молоде покоління повинно усвідомити важливість творчої спадщини Шевченка:
Тож знай, нащадку, що прийшов на зміну, -
Тобі ясніш світитеме зоря,
Коли і ти полюбиш Україну,
Пройнявшись віщим словом Кобзаря.
Особливості вивчення іноземної мови в дитячому садку.
Зміни останніх років, пов’язані з розбудовою незалежності України, необхідністю створення національної системи освіти потребують вирішення низки гострих питань вдосконалення освіти підростаючого покоління.
Зокрема, сьогодні актуалізується, пошук педагогічно доцільних шляхів й засобів залучення дітей з самого раннього віку до витоків та традицій національної культури і , поряд з цим, формування в них готовності до розуміння культурних традицій інших народів, оскільки ідея багато культурності, діалогу культур набуває все більш широкого розповсюдження в усьому світовому товаристві.
Оволодіння будь-якою культурою починається з вивчення мови. Саме мова є тим ключем, за допомогою якого людина відкриває для себе світ людей, котрі належать до інших культурних традицій, навчається розуміти цих людей і знаходити точки зіткнення для плідного спілкування й співпраці.
Слід зазначити, що навчанню дітей дошкільного віку іноземній мові у сучасній системі дошкільної освіти не приділяється належної уваги. Тільки в останні роки, в зв’язку з поширенням міжнародних стосунків і різних форм міжнародної співпраці вивчення іноземних мов стало одним з найважливіших елементів освіти. Проте систематичне й послідовне залучення дітей до іноземної мови починається, як правило, зі школи. Дошкільний вік і, зокрема, можливості дошкільний закладів в цьому плані залишаються невикористаними.
Знайомство з досвідом вивчення іноземної мови в дошкільних закладах свідчить про те, що цей напрям роботи з дошкільниками ще не став таким обов’язковим, як навчання рідної мови, ознайомлення з явищами природи тощо.
А в дитячих садках , в яких іноземна мова входить до програми розвитку і навчання дітей, її вивчення не є обов’язковим для всіх. Більш того,найчастіше, методика її вивчення є прямим перенесенням початкового навчання іноземній мові в школі, де не враховуються психологічні особливості дітей дошкільного віку та специфіка навчально-виховного процесу в дошкільному закладі.
Аналіз психолого-педагогічних досліджень свідчить, що навчання дітей іноземної мови треба починати з 5-ти років. При цьому заняття з вивчення іноземної мови в дитячому садку повинні мати систематичний і послідовний характер з обов’язковим баченням перспективи кінцевого результату. Їх слід проводити не рідше 3-х разів на тиждень (20-25 хвилин) підгрупами до 10 дітей з обов’язковими фізхвилинками, бажано іноземною мовою.
Важливо , щоб заняття стали органічною частиною єдиного навчально-виховного процесу в дошкільному закладі. Для цього програмний зміст, передбачений для вивчення мови, повинен бути взаємопов’язаним з програмами інших предметів, в першу чергу , з предметами мовленнєвого циклу.
Найбільш доцільно проводити заняття з іноземної мови в поєднанні з завданнями з образотворчого мистецтва та музичними заняттями. Бажано також продовжувати роботу з дітьми у цьому напрямі й у вільний від занять час – на прогулянці або під час самостійної діяльності дітей.
Оскільки метою навчання дітей іноземній мові є формування в них навичок усного мовлення, основою всіх методів, що використовуються під час навчання, повинен стати усний метод.
Під час занять треба використовувати переважно ігрові форми: дидактичні, а також рольові й рухливі ігри. Але не треба перетворювати заняття в безперервну гру. Діти повинні відчувати, що іноземна мова є навчальним предметом.
Навчання іноземної мови повинно будуватись, в першу чергу, таким чином, щоб воно викликало зацікавленість у дітей. У зв’язку з цим, особливого значення набуває особистість вихователя, який керує навчальним процесом, його професійно-педагогічна підготовка.
Заняття з дітьми повинен проводити не просто філолог, а фахівець-дошкільник, який бездоганно володіє не тільки іноземною мовою, але й добре знає основи дошкільної педагогіки, психології та фізіології, вміє враховувати індивідуальні особливості кожної дитини, встановлювати психологічний контакт з усією групою й з кожною дитиною зокрема.
Вищезгадані знання та вміння повинні допомогти педагогові знайти найбільш ефективні шляхи й засоби в навчанні дітей іноземної мови.
Естетичне виховання дітей дошкільного віку
Дитина прилучається до прекрасного з першим своїм поглядом на світ, що постає у враженнях від предметів, які вона відкриває для себе, у колисковій пісні, кожному відблиску материнських очей.
З часом вона починає виокремлювати серед них ті, що їй найбільше подобаються і що не подобаються зовсім, а невдовзі починає усвідомлювати, що є предмети, явища красиві, які ваблять до себе дивною енергією, і такі, що не хвилюють її.
Усе це відбувається у дошкільному віці і є свідченням того, що психіка, розум дитини з ранньої пори можуть сприймати педагогічні впливи щодо виховання здатності відрізняти прекрасне від потворного і відповідно ставитися до них.Тому одним із головних завдань дошкільної педагогіки є стимулювання, спрямування, коригування естетичного розвитку дитини, пробудження у неї прагнення до прекрасного, до його творення.
Естетичне виховання є масштабною, складною справою, яка передбачає залучення дитини в контекст прекрасного як універсуму, в систему загальноцивілізаційних естетичних художніх цінностей, оскільки прекрасне є цілісним, єдиним у своїй всезагальності, втілює в собі естетичний, художній геній, який є однаково цінним для кожного народу.
Маючи загальнолюдську цінність, прекрасне втілює в собі особливості бачення його представниками конкретного етносу і народу. Спрямування дитини на пізнання й усвідомлення цих особливостей є надзвичайно важливим завданням естетичного виховання.
Саме у складному вимірі цілісності, єдності прекрасного, у багатоманітності його національних вимірів особистість знаходить місце для реалізації свого художнього потенціалу. І до цього теж необхідно поступово готувати дітей, починаючи з дошкільної пори.
Уся ця проблематика конкретизується у завданнях естетичного виховання дошкільників.
1. Формування естетичного ставлення до дійсності, естетичних уявлень і суджень.
Естетичне сприймання дійсності спирається на чуттєвий аспект речей — їх колір, звук, форму, що зумовлює необхідність розвитку сенсорної культури дітей. Естетичне сприймання виникає лише за емоційного ставлення до того, що дитина сприймає. За правильного педагогічного керівництва усі види мистецтва, природа, побут сприяють формуванню естетичного ставлення до дійсності.
Компонентами естетичного ставлення дитини до мистецтва є:
— здатність до емоційного переживання;
— здатність до активного засвоєння художнього досвіду, самостійного навчання, пошукових дій;
— спеціальні художні й творчі здібності. Виховуючи у дітей уміння сприймати красу і емоційно відгукуватися на неї, педагог поступово підводить їх до розуміння, оцінювання, формування естетичних уявлень і суджень.
Формування елементарної естетичної свідомості у дошкільнят відбувається у процесі ознайомлення з еталонами правильного визначення прекрасного і потворного в житті і мистецтві.
Дітям допомагають опанувати й усвідомити сенсорні еталони, необхідні для формування емоційних оцінок (радості, смутку, горя, подиву), знання про види і жанри мистецтва, особливості їх виражальних засобів, про діячів мистецтва (художників, музикантів), а також з’ясувати сутність естетичних оцінок (гарне, негарне, потворне, смішне).
2. Освоєння дітьми естетичної діяльності.
Це завдання передбачає розвиток естетичного і художнього сприймання, формування початкових умінь і навичок виконавської художньої діяльності, втілення елементів прекрасного в побут, стосунки з людьми, ставлення до себе.
Вже в молодшому дошкільному віці естетичне сприймання дітей постає як емоційний інтерес до естетичних властивостей певних об’єктів. З метою розвитку емоційного сприйняття, долучення до нього пізнавального компонента, естетичного судження педагог активізує пізнавальну сферу, передусім сенсорику дитини, вправляє її у доборі різних критеріїв оцінювання естетичності конкретного об’єкта.
3. Розвиток загальних і спеціальних художньо-творчих здібностей дітей.
Від того, наскільки правильно будуть помічені художньо-творчі здібності дитини, наскільки вміло буде спрямований їх розвиток, часто залежать її мистецькі успіхи в майбутньому, підтвердженням чого є безліч фактів з історії мистецтв і сучасної дійсності.
Ці здібності формуються в процесі засвоєння способів діяльності — сприймання, виконання і творчості. У дошкільному віці дітям доступні майже всі види художньої творчості — складання розповідей, віршів, малювання, ліплення, співи, гра на музичних інструментах, навіть компонування музичних творів.
Характер цих дій відповідає особливостям розвитку і віку дітей: як правило, такі дії є безпосередніми, наслідувальними, сповненими щирістю почуттів, вірою у себе і наставника.
Творчість дитини виявляється у розвитку здатності до створення задуму і його реалізації, в умінні поєднувати свої знання, уявлення, у щирому передаванні думок, почуттів, переживань. Навчання дітей способам образного вираження своїх задумів у слові, малюнку, пісні стимулює розвиток їх художньо-творчого потенціалу.
Однак виявлення на ранніх етапах життя художньо-творчих здібностей ще не є запорукою досягнення особистістю мистецьких висот у майбутньому. Багато що залежатиме від того, наскільки наполегливо і в яких наставників вона опановуватиме таємниці творчості, від потенціалу її таланту, здоров’я, характеру, волі, здатності жертвувати в ім’я головної мети різноманітними привабами життя і навіть від особливостей фізіологічного розвитку у підлітковому віці.
Тому естетичне виховання тісно пов’язане з розумовим, моральним, трудовим і фізичним. З розумовим вихованням воно має спільний об’єкт освоєння — навколишню дійсність, яку дитина пізнає розумово і естетично, і спільну основу — сенсорний досвід. Процес естетичного пізнання і художньо-творча діяльність удосконалюють психічні процеси (мислення, пам’ять, уяву).
Особливо важлива ця діяльність для розвитку зорової, слухової, моторної пам’яті, музичного слуху. Мистецтво відкриває дитині життя у всьому багатстві предметів і явищ, їх взаємозв’язків і взаємозалежностей, збагачує новими уявленнями, вчить робити нескладні умовисновки.
Багато чинників єднають естетичне виховання з моральним, адже обидва ці виховні напрями засновані на почуттях, позитивних і негативних переживаннях. Не випадково, характеризуючи вчинки людини, використовують категорії естетики (“гарний вчинок”). У процесі художньої діяльності дитина вчиться ставити цілі і досягати їх, передбачати шляхи здійснення задуму, виявляти витримку, цілеспрямованість, зосередженість.
Мистецтво є засобом спілкування і взаєморозуміння, єднання дітей у спільних переживаннях і діях.З фізичним вихованням естетичне поєднує відчуття злагодженості, краси, ритмічності дій, що координує рухи дитини, вчить відчувати своє тіло, породжбажання бути гарним, спритним.
В оцінках стану фізичного розвитку і здоров’я також використовують естетичні критерії (щоб бути гарним, потрібно бути здоровим, охайним тощо). Багатоаспектні завдання естетичного виховання можуть бути вирішені на основі розвитку таких важливих особистісних якостей, як ініціативність, креативність, здатність своєрідно сприймати світ.
Естетичне виховання передбачає формування знань, умінь, навичок, почуттів, інтересів, потреб, оцінок і смаків, які реалізуються в естетичній діяльності дошкільника.
Попри певні особливості, зумовлені специфікою дошкільних закладів, належністю дітей до певної вікової групи, його зміст вибудовується за такими напрямами:
1. Формування знань про прекрасне в житті, природі, вчинках людей.
У процесі естетичного виховання у дітей формуються загальні уявлення про прекрасне у повсякденному житті, природі та мистецтві, його антагонізм із потворним, аморальним, антигуманним.
Вони отримують найпростіші уявлення про види мистецтва: графіку, скульптуру, живопис, декоративно-прикладне мистецтво, літературу, музику та їх жанри, засвоюють основні естетичні поняття, загальні категорії, наприклад “прекрасне”, “потворне”.
Зміст категорій, понять естетики стає для них зрозумілим, якщо дорослі розкриватимуть багатоманітність краси як феномену через предмети побуту, іграшки, явища природи, поведінку людини, твори мистецтва, знайомлячи пізніше їх з різними видами мистецтва — звертатимуть увагу на те, що всі вони мають специфічні, властиві тільки їм виражальні засоби, а в кожного митця є своя творча лабораторія.
У старшому дошкільному віці педагог підводить дитину до розуміння важливості морального чинника в мистецтві, який унеможливлює використання таланту в антигуманних помислах, наслідком чого є расова, релігійна ворожнеча, жорстокість, агресивність, використання сили, нерідко — збройної, у вирішенні складних проблем взаємодії народів, людей.
Отже, до змісту естетичного виховання входять різноманітні знання про прекрасне в житті, природі, вчинках людей.
2. Розвиток естетичних умінь і навичок.
З ранньої дошкільної пори дітей привчають спостерігати за явищами і предметами навколишнього світу, бачити їх загальні та специфічні властивості, з використанням різних матеріалів створювати прості предмети, сюжети, композиції, слухати музику — опановувати навички співу, гри на музичних інструментах, ритмічних рухів.
3. Формування естетичного ставлення.
Різноманітні предмети і явища навколишньої дійсності збуджують у душі дитини емоційний відгук на прекрасне, добрі почуття, прагнення до творчої діяльності. Компонентами естетичного ставлення є здатність до емоційного переживання, активного засвоєння художнього досвіду, самостійних пошукових дій, художні та творчі здібності.
4. Розвиток творчої діяльності.
Важливою складовою естетичного виховання дітей дошкільного віку є формування у них самостійних творчих дій. Прагнення до творчості вони виявляють передусім у провідній своїй діяльності — у грі.
Всі близькі до гри види творчості зумовлені потребою дітей у діяльному, образному освоєнні вражень. Поява самостійної художньої діяльності є ознакою поступального розвитку дитини.
Елементи творчості спостерігаються вже тоді, коли діти обирають тему зображення і знаходять способи здійснення задуманого. Поступово вони вчаться комбінувати їх у відображенні дійсності. На цьому шляху дошкільнят весь час переслідуватиме проблема відсутності знань, нерозвиненості навичок.
Тому обов’язково поруч з ними має бути обізнаний, дбайливий педагог, здатний своєчасно підказати і показати дітям способи подолання труднощів.
Неабияке значення має створення можливостей для прилучення дітей до різноманітних видів художньої діяльності, що дасть їм змогу розширити діапазон естетичного пізнання світу, спробувати свої сили у різних сферах, зосередитися на найпривабливішій і найперспективнішій для себе.
Найчастіше у закладах дошкільного виховання дітей прилучають до таких видів художньої діяльності:
— зображувальна діяльність (сприймання творів образотворчого мистецтва, малювання, ліплення, виготовлення аплікацій);
— музична діяльність (сприйняття музики, співи, ігри, танці, хороводи, гра на музичних інструментах);
— художньо-мовленнєва діяльність (слухання казок, розповідей, читання віршів, творчі розповіді тощо);
— театралізована діяльність.
Непідробний інтерес до такої діяльності, наполегливе, терпляче намагання пізнати й опанувати її таємниці є першими сигналами творчого начала особистості, наявність якого діагностують за такими критеріями:
— ставлення, інтереси, здібності, які знаходять утілення у художній творчості;
— способи творчих дій;
— якість продуктів дитячої художньої діяльності.
Творчі здібності дітей у художній діяльності формуються на тлі загального розвитку і завдяки спеціальному навчанню. При цьому важливо пам’ятати, що художні можливості дітей диференційовані, а про результати їхнього навчання свідчить не лише те, наскільки вміло вони малюють, співають, читають вірші, а й глибина і сила інтересу, ставлення до якості виконання завдання, прагнення і намагання вдосконалювати навички художньої діяльності.
Поліпшенню змісту естетичного виховання сприяють створення у дошкільних закладах розвивального виховного середовища, модернізація засобів і методів роботи з дітьми, спрямованої на розвиток їхнього творчого ставлення до естетичного освоєння дійсності, відображення його у власній творчій діяльності.
З досвіду роботи по школі сприяння здоров'ю
Здоров'я дітей - найцінніше надбання цивілізованого суспільства. Воно створює фізичний, духовний, соціальний, інтелектуальний та фізичний базиси країни.
Державною програмою «Діти України» підкреслюється, що здоров'я підростаючого покоління - це інтегрований покажчик суспільного розвитку. Тому формування здорового способу життя є обов'язковим завданням і умовою розвитку творчих здібностей дошкільника та формування його як творчої особистості.
Дитячий садок - це місце, де дитина проводить значну частину часу. Тому саме дитячий садок має великі можливості у здійсненні ряду заходів із питань збереження здоров'я. Мета програми покликана створювати здоровий мікроклімат для виховання здорової особистості.
У Садовському дошкільному навчальному закладі активно пропагується здоровий спосіб життя, проводяться виховні заходи зі сприяння зміцненню здоров'я, профілактики захворювань, у яких задіяні всі учасники навчально-виховного процесу. Психолог дошкільного закладу проводить діагностування з питань психологічного здоров'я малюків. Організовує та проводить засідання, на яких розглядаються проблеми здоров’я дитини. Психологом проводяться засідання батьківського університету, індивідуальні та групові бесіди, тренінгові заняття, тощо.
Вихователі забезпечують рухову активність дітей протягом дня.
Організована робота з екологічного та валеологічного виховання дошкільнят: екскурсії на природу, акції зі збереження довкілля. Традиційно квітень - це місяць захисту природи. Медична служба дошкільного закладу постійно готує матеріали бесід стосовно збереження здоров'я, випускає медико-санітарні бюлетені.
Мікроклімат у дитячому садку створюють самі учасники навчально-виховного процесу: адміністрація, педагогічні працівники, батьки, ст. медсестра, діти тощо. Однією з головних особливостей програми є її доступність. Упровадження програми не потребує особливого навчання працівників дошкільного закладу. Усі вони повинні усвідомлювати значення створення здорового освітнього простору в навчальному закладі для розвитку особистості малечі та чітко виконувати свої обов'язки. Педагоги намагаються побудувати навчально-виховний процес таким чином, щоби він не тільки не погіршував фізичний стан дітей, а й укріплював їх сили та можливості.Скоординувати зусилля учасників навчально-виховного процесу, спрямувати їх на збереження, зміцнення її фізичного здоров’я, підвищення опірності та захисних сил дитячого організму, поліпшення його працездатності.
Формувати та розвивати культуру здоров'я серед учасників навчально-виховного процесу, організувати їх життєдіяльність на позиціях здорового способу життя.
На шляху досягнення цього постають такі завдання:
• забезпечення оптимізації рухового режиму протягом дня;
• впровадження системи нетрадиційних форм і методів фізкультурно-оздоровчої роботи з дітьми дошкільного віку;
• сприяння збереження та зміцнення фізичного та психічного здоров’я дітей, підвищення фізичної та розумової працездатності;
• здійснення медико-педагогічного контролю;
• формування у дітей валеолгічних знань та уявлень, свідомого прагнення до здорового способу життя;
• залучення батьків до фізкультурно-оздоровчої роботи, створення умов для активної здоров’язберігаючої позиції;
• розвиток соціальної й особистісної компетентності дитини;
• запобігання виникненню психологічних і соціальних проблем.
• створити сприятливі умови для особистісного становлення і творчої самореалізації кожної дитини, формування її життєвої компетентності,
• виготовлення наочних посібників для формування знань про здоровий спосіб життя;
• розробка системи методичної роботи щодо підвищення компетентності педагогічних працівників з питань фізкультурно-оздоровчої роботи;
• здійснення науково-методичного керівництва роботою колективу з вищезазначеного напряму;
• використання новітніх теоретичних, методичних, практичних наробок, передового педагогічного досвіду;
• забезпечити фізичне, психічне та моральне здоров’я дитини;
• прилучати дошкільників до системи цінностей, культури і традицій українського народу, формувати культуру міжетнічних і міжособистісних взаємин.
Учасники
Процес упровадження та реалізації проходить за участю всіх учасників навчально-виховного процесу:
- адміністрації;
- вихователів;
- дітей;
- музичного керівника;
- психолога;
- батьків;
- медичного працівника;
- представників громадськості;
- технічного персоналу.
Найефективнішими формами та методами роботи з педагогами та громадськістю є:
- години спілкування
- тренінги;
- «круглі столи»;
- спільні з батьками заходи;
- консультаційні пункти;
- інтелектуальні та розвивальні ігри;
- конференції, диспути, дискусії;
- дні відкритих дверей;
- батьківські збори;
- моніторинг;
- просвітницькі акції;
- колективна творча справа.
Основні заходи
1. Адміністративно-управлінські заходи
1.1. Забезпечити утримання музично-спортивних залів, інвентарю в робочому стані та його поновлення.
1.2. Забезпечити оптимальний санітарно-гігієнічний режим діяльності дошкільного закладу, контролювати дотримання відповідних вимог.
1.3. Здійснювати харчування дітей ДНЗ. Забезпечити контроль якості продукції та технології приготування їжі.
1.4. Забезпечити складання розкладу організованих навчальних занять відповідно Базової програми розвитку дитини дошкільного віку «Дитина», ураховуючи вимоги СЕС, уникаючи перевантаження дітей, протягом дня та тижня
1.5. Створити творчу групу дошкільного закладу
1.6. Проводити семінари, тренінги, лекції для педагогічних працівників із питань особистісної зорієнтованої діяльності, формування здоров'язберігаючого середовища.
1.7. Організовувати контроль дотримання вимог техніки безпеки, основ безпеки життєдіяльності та санітарно-гігієнічних вимог.
1.8. Розробити план виховних заходів. Організувати діяльність педагогічних працівників на реалізацію програми.
1.9. Оцінювати результати, щорічно підбиваючи підсумки роботи, за необхідності вносити відповідні корективи.
2. Психолог дошкільного закладу
2.1. Сприяти виробленню у дітей норм позитивної поведінки, формуванню позитивної мотивації на здоровий спосіб життя.
2.2. Сприяти психологічному здоров’ю дитини та здійснювати психолого – педагогічний супровід дітей дошкільного навчального закладу
2.3. Сприяти формуванню пізнавальної активності та формуванню емоціонально-вольової сфери дітей.
3. Діяльність медичної служби
3.1. Проводити профілактично-оздоровчи бесіди, підібрати відповідні матеріали, розробити програму бесід і лекцій.
3.2. При диспансеризації виявляти дітей із фізичними вадами розвитку.
3.3. Розробити курс лекцій для учасників навчально-виховного процесу з питань організації режиму дня, раціонального харчування, правил особистої гігієни.
3.4. Відслідковувати стан здоров'я дітей, консультувати учасників навчально-виховного процесу, а при необхідності надавати медичну допомогу.
Очікуваний результат
Створення комфортних умов перебування дитини у дошкільному закладі, раціональна організація навчальної діяльності, її цілісна перебудова відповідно до медичних, санітарно-гігієнічних норм, що забезпечить збереження й укріплення здоров'я учасників навчально-виховного процесу. Перетворення навчально-виховного процесу у спільну діяльність усіх його учасників і громадськості, спрямовану на досягнення стану повного фізичного, духовного та соціального благополуччя особистості.
Підготовка дітей до шкільного життя, формування адекватних механізмів фізіологічної, психологічної, соціальної адаптації до оточуючого середовища, готовність до самостійного здорового способу життя.
Об'єднання зусиль педагогічного колективу, медичних працівників, батьків для реалізації права дітей на збереження та зміцнення фізичного здоров'я як найвищої соціальної цінності та права громадян на безпечні й нешкідливі умови праці та навчання.
Досягнення показників здорового клімату у дошкільному закладі:
• довірливих, відкритих стосунків дорослих і дітей;
• відкритості в обговоренні проблем;
• доступності професіональної психолого-педагогічної допомоги;
• позитивної мотивації на здоровий спосіб життя в дорослих і дітей;
• наявності традицій дошкільного закладу із формування навичок здорового способу життя;
Здійснювати вище окреслену роботу на принципах:
• науковості;
• гуманізації;
• демократизації;
• динамічності;
• поступовості та послідовності;
• доступності;
• індивідуалізації та диференціації;
• природо відповідності;
• свідомості та позитивного ставлення вихованців та їх батьків до навчально-виховного процессу.
Позиція педагога.
- фізичний розвиток дошкільників;
- визнання індивідуальності кожної дитини.
Позиція дитини:
- самопізнання;
- самовизначення;
- самореалізація.
Основні напрямки педагогічної роботи:
- формування потреб здорового способу життя;
- виховання духовно розвиненої особистості;
- екологічне виховання;
- створення умов всебічного розвитку особистості;
- демократизація та гуманізація навчально-виховної роботи.
ДНЗ бачить своєю головною метою:
- забезпечення умов для цілісного розвитку особистості дитини;
- розвиток природних нахилів та здібностей дітей;
- пошук оптимальних шляхів розвитку особистості;
- забезпечення інтелектуального потенціалу кожної особистості;
- здійснення психолого-педагогічної допомоги дітей в становленні її особистості, соціалізації, життєвому самовизначенні;
- виховання здорової дитини.
Стратегічні завдання.
1. Допомогти дошкільнику збагатити знання про здоров’я, виховувати в них бажання до здорового способу життя.
2. Створити відповідне матеріальне та дидактичне середовище для реалізації фізкультурно-оздоровчого напрямку.
3. Оновити навчально-виховний процес, педагогічні технології на основі провідних ідей педагогіки.
4. Створити умови для формування пізнавальних інтересів мотивів діяльності у роботі з дітьми.
5. Забезпечити психологізацію та соціалізацію навчально-виховного процесу.
6. Створити умови для розвитку здорової особистості, що знає та дотримується валеологічних вимог щодо забезпечення власного здоров’я.
7. Створити умови для формування компетентної особистості із належно розвинутим почуттям моральних норм, із сформованою екологічною орієнтацією.
8. Спрямувати зміст виховної роботи з батьками та дітьми на формування особистісних рис громадянина України, який є носієм духовної культури народу, його національної ментальності.
- Умови реалізації.
Вирішальною умовою сприяння здоров’ю є комплексне вирішення питань щодо її забезпечення в таких напрямках:
- створення збагаченого освітнього середовища як сукупності умов, які сприятимуть:
Ø виявлення нових підходів до реалізації процесу навчання;
Ø створення умов для творчої атмосфери, постійного самоаналізу діяльності.
- розвиток цілісної системи навчання і виховання, яка забезпечить фізичне і духовне здоров’я дитини, формування її інтелекту;
- усвідомлення кожним учасником навчально-виховного процесу пріоритетних принципів освіти:
Ø гуманізація;
Ø демократизація;
Ø індивідуалізм;
Ø диференціація;
Ø технологізація;
Ø відродження духовності та національних традицій, застосування їх на практиці.
- створення збагаченого освітнього середовища як середовища умов, які сприятимуть:
Ø розвитку особистості дитини;
Ø педагогічній майстерності педагога;
Ø виявлення новітніх підходів до реалізації процесу навчання;
Ø модернізація форм, методів навчально-виховного процесу;
Ø створення умов для творчої атмосфери, постійного самоаналізу діяльності.
Отже, вся діяльність Садовського ДНЗ (ясла-садка) «Веселка» спрямована на реалізацію головної мети дошкільної освіти – забезпечення різнобічного розвитку дошкільного віку відповідно до її задатків, нахилів, здібностей, індивідуальних, психічних, фізичних особливостей, культурних потреб, набуття нею життя соціального досвіду.
Мета:
- адміністративно-управлінська діяльність по створенню здоров’я-збережувального простору дошкільників;
- діяльність педагогічного колективу по створенню здоров’я-збережувального простору дошкільників;
- співпраця ДНЗ з родинами вихованців по зміцненню здоров’я дітей.
Завідувач Будаква Н.Г. вирішує питання по створенню в ДНЗ матеріально-технічної бази та розвивального середовища для реалізації комплексних завдань із збереження здоров’я дітей, з фізичного виховання, забезпечення здорових і безпечних умов навчально-виховного процесу.
Вихователь Дубровська Т.М. надає необхідну методичну допомогу через різні форми методичної роботи, здійснює педагогічний аналіз ведення здоров’язбережувального освітнього процесу, сприяє поширенню передового педагогічного досвіду з даної проблеми.
Практичний психолог Дубровська Т.М.. проводить ефективну діагностичну і корекційну роботу серед учасників навчально-виховного процесу.
Проводиться робота по педагогізації батьківської громадськості через батьківський всеобуч, пропагується робота ДНЗ через місцеву газету.
Медсестра Заборонюк А.І. організовує і проводить профілактичну та оздоровчу роботу з дітьми.
Базу з фізичного виховання дітей складає:
- фізкультурний майданчик;
- музично-спортивна зала з необхідним фізкультурним обладнанням;
- дитячі ігрові майданчики.
Колектив багато працює над створенням здоров’язбережувального середовища.
В гурпах – це змістовні спортивні центри, куточки усамітнення.
На території ДНЗ обладнані куточки відпочинку, клумби, де безліч квітів милують око, сприяють психологічному комфорту всіх учасників педагогічного процесу в ДНЗ.
Обладнання спальних кімнат також сприяє солодкому сну дітей та зміцненню їхнього здоров’я. Сукупність організаційних форм роботи, які проводяться з дошкільниками по фізичному вихованню такі:
- заняття з фізичної культури, ранкова гімнастика після денного сну, фізкультхвилинки, фізкультпаузи, за гартувальні процедури.
- різні форми організації рухової активності у повсякденні (заняття з фізичними вправами на прогулянці), фізкультурні свята і розваги, дитячий туризм, тижні та дні здоров’я, індивідуальна робота з фізичного виховання.
Досвід роботи педагогічного і медичного персоналу ДНЗ щодо використання нетрадиційних методів оздоровлення.
Педагоги садка почали активно впроваджувати різноманітні оздоровчі та профілактичні технології інноваційного та здоров’язбережувального характеру, доступні дітям для самостійного використання, у відповідності до вимог БП, пріоритетів розвитку дитини з метою навчити дітей свідомо ставитись до свого здоров’я , дбати про нього, розрізняти його стан, розуміти свій організм і свідомо сприяти його функціонуванню.
З метою усвідомленого вибору технологій для практичного застосування в своїй роботі з дітьми певних вікових категорій проводилось консультування та семінар-практикум. Медсестра Заборонюк А.І. здійснила практичний показ проведення масажу, самомасажу.
На допомогу педагогам виготовлена папка з описом оздоровчих технологій та їх практичним застосуванням.
В річному плані питанню фізкультурно-оздоровчої роботи відводиться належне місце: вивчається, узагальнюється форма і зміст даної проблеми.
Доцільно зазначити позитивний досвід використання «пляшкового масажу» вихователями Дубровською Т.М. та Костюк М.В. у старшій групі . Вихователі креативно підійшли до наповнювання пляшечок водою яскравих кольорів, діти добре засвоїли порядок виконання вправ, вміють взаємодіяти один з одним.
В молодшій групі вихователі проводять точковий масаж, який підвищує захисні особливості носа, глотки, гортані, бронхів та інших органів. Для інформованості батьків та співпраці з ними виготовлено ширму-розкладушку «Робіть разом з нами».
Дієвою формою впливу на фізичний та психічний розвиток дитини є технологія, пов’язана з розвитком дрібної моторики рук. Цю технологію впроваджують в роботу з дітьми вихователі різновікової групи.
Належна увага приділяється вихователями цієї ж групи оздоровленню дітей, запобіганню плоскостопості, викривленню хребта, корекції постави – це проведення корегуючої гімнастики після сну. Для цього виготовили «масажну доріжку» з різного роду наповнювачами. Яскраві, естетичні подушечки сприяють не тільки попередженню плоскостопості, а й зацікавленню дітей, емоційному задоволенню. В цій же групі використовується одна із оздоровчих технологій – масаж тіла сухою рукавичкою.
Практика показала і ефективність оздоровчих технологій терапевтичного спрямування фіто і ароматерапії.
Ароматерапія – це дихання ефірними маслами лимону, чайного дерева, евкаліпту, лаванди; періодичне використання подушечок з травами;
Фітотерапія – це вживання чаю з лікарських трав, свіжої цибулі, часнику, вітамінізація третьої страви.
Музикотерапію, як нетрадиційно оздоровчу технологію, використовує у своїй роботі музичний керівник Пономаренко Л.О.
Добираючи спеціальні музичні твори, які впливають на емоційно чутливу сферу малюка, його духовне зростання, створюють емоційне тло для оптимізації різних видів діяльності. Особливо подобаються дітям ігри-забави в І молодшій групі, такі як «Плекаємо-тупаємо», «Ладушки-ладусі» і т.д.
Практичний психолог у своїй роботі також використовує оздоровчі технології: кольоротерапію, казкотерапія.
Проводить таку роботу з кольоротерапії:
1. Вправи на релаксацію («Зелений ліс», «Зоряне дихання та інші»);
2. Графічні вправи «Хвилинки-кольоринки» з метою заспокоєння дітей. Протягом 4-5 хвилин діти роблять кольоровим олівцем, фломастерами довільні малюнки. Це можуть бути просто лінії, круги, сніжинки, квіти тощо.
Такі вправи заспокоюють дитину, дають їй змогу відпочити, отримати позитивні емоції.
Із сміхотерапії проводить «хвилинки-смішинки», гуморини, потішки, небилиці.
Мета казкотерапії – допомогти дітям побачити не так реальний світ, як те враження, яке він на них справляє, тобто свій внутрішній стан. В роботі з казкою використовує різні форми: творчі завдання, прислів’я, ігри, придумування нової казки по мотивах відомої тощо.
Психогімнастику застосовує з метою розслаблення психологічного стану дітей, розвитку емоційності, емпатії.
Слід зазначити, що вихователі використовують оздоровчі технології під час проведення провідної форми роботи з фізичного виховання – фізкультурних занять, як елемент чи частину заняття.
Дбаючи про збереження і формування здоров’я вихованців, педагоги все більше застосовують нетрадиційні методики, набутки інших народів.
Практика показує: жодні заходи не дадуть позитивних результатів, якщо до них не залучати батьків. У кожній віковій групі в «Батьківському куточку» є цікава відповідна психолого-педагогічна, медична інформація про складові здорового способу життя. Виготовлені спеціальні стенди для батьків «Зростаємо дужими», «В здоровому тілі – здоровий дух», «Зі спортом дружимо» та інші. Батьки, які ведуть здоровий спосіб життя діляться своїм досвідом виховання та залучення дітей до фізкультури і спорту.
Крім інформативно-наочних матеріалів вихователі проводять консультації для батьків та такі теми «Щоб здоров’я дітям дати, про здоров’я треба дбати», «Організація режиму дня», «Рухова активність – запорука здоров’я», «Як провести з дитиною вихідний день», «Здорова дитина – щастя в сім`ї», «Що таке оздоровчі технології?».
Проведені батьківські збори «Мистецтво бути здоровим», «Дитина, довкілля, здоров’я», «Здоровий спосіб життя. Що це?».
Дають практичні поради «Як оволодіти навиками масажу», «Нетрадиційні методи оздоровлення дитячого організму», «Як заохотити дитину робити ранкову гімнастику».
Вся робота, яка проводиться в ДНЗ по збереженню та зміцненню здоров’я дітей має ефективний комплексний вплив по зменшенню захворюваності дітей.
