Моє есе
Коли мене запитують чи важко працювати з дітьми, я відповідаю: зовсім не важко, треба їх просто любити. Мабуть любов до дітей і визначила мою майбутню професію. Ще з дитинства мене оточували дітлахи, а я уявляла себе то вчителькою, то вихователькою. Після закінчення школи, коли мої однокласники не могли визначитися з вибором професії, я точно знала, що буду вихователем.
Ще до вступу в педучилище я зачитувалася роботами Макаренка та Сухомлинського. Мені були близькі та зрозумілі їхні думки та ідеї. Я вдячна своїм педагогам та наставникам, що допомогли мені зрозуміти таємниці дитячої душі. Адже діти тонко відчувають добре та погане і ніколи не подарують свою любов байдужій людині.
А дитяча любов- це найбільша винагорода для вихователя.
Ушинський говорив: « Якщо медикам ми довіряємо своє здоров’я , то вихователям ввіряємо моральність і розум дітей наших, ввіряємо їхню душу, а разом з тим і майбутнє Вітчизни.»
Тому на плечах вихователя лежить відповідальність за майбутнє кожної дитини. Щоб мати право вчити , треба постійно вчитися самому. Тому щоб йти в ногу з часом вихователь повинен постійно поповнювати свої знання. Час не стоїть на місці і вимагає від вихователя нових знань та ідей.
Зараз існує багато різних джерел для поповнення знань, але найкращий вчитель—самі діти. Ти вчиш дітей і вчишся у них сам. Адже ставши дорослою людина забуває, як по-справжньому радіти життю, милуватися красою квітки, радіти дощику. Діти ніколи не дадуть вихователю стати байдужим, черствим, своєю посмішкою вони здатні розтопити лід будь-якого серця.
Тільки у вихователя є така унікальна можливість завжди жити в країні дитинства. Адже коли працюєш з дітьми ти завжди залишаєшся дитиною, діти надають тобі наснаги, надихають на творчість.
