/Files/images/foto_dubrovsko/IMG_20171107_105019.jpg

Завідувач Садовського ДНЗ (ясла-садка) "Веселка"

Моє есе

Народилася я в нашому рідному селі Садовому і, як усі діти, ходила в дитячий садок. Пішовши до першого класу, я дорогою проходила повз ДНЗ і мріяла повернутися назад. Дитинство минуло, і настала пора вибирати професію.

Для мене постало питання «ким бути?»

Батьки хотіли, щоб я стала бухгалтером, і я, бувши слухняною донечкою своїх батьків, вивчилась і отримала диплом бухгалтера з відзнакою. Але з самого дитинства хотіла стати педагогом, який зможе знайти підхід до кожної дитини і буде для неї потрібним, терплячим, вимогливим. Педагогом, якому батьки довірять своїх дітей і який теплом свого серця зможе зігріти своїх вихованців. Педагогом, який для них знайде добре слово у потрібний момент.

Спочатку виникала дилема: дитячий садок чи школа? Зараз вже не можу пояснити чому, але вибрала саме дитячий садок. Пам'ятаю величезне почуття радості, яке охопило мене в той момент, коли я дізналася, що вступила до Красноградського коледжу Харківського державного педагогічного університету ім.Г.С.Сковороди.

/Files/images/img235.jpg Педколедж - хороша путівка в життя, якщо людина цього саме бажає.Саме навчання в коледжі мені допомогло стати вихователем, і остаточно утвердитися у виборі професії. Згадую час навчання з радістю і гордістю за своїх педагогів, які вкладали в нас знання, прищеплювали любов до дітей, а ще навчали ефективним методикам з малювання, ліплення, аплікації, художнього слова, театру та ін. Комплексний підхід допомагав мені розвивати вміння аналізувати, вільно висловлювати свої думки, брати на себе відповідальність і сприймати чужі проблеми як свої.

Зараз я можу з упевненістю сказати, що не я обрала професію вихователя, а ВОНА вибрала мене! Випадкових людей у цій професії не буває, вони просто не зможуть жити в цьому стані.

Пам'ятаю, перше почуття, яке охопило мене, коли я почала працювати з дітьми: це запаморочення від їхнього маленького росту, невпевненість у власних силах."А чи зможу я? А чи стерплю я?" Іще одне питання, яке хвилювало мене не менше за інші:«Чи вдасться мені віддати дітям все, що я знаю і вмію?».

/Files/images/DSCN0886.JPG Будь-який дорослий чимось схожий на дитину. Дитяча гордість відображається в усвідомленні власних досягнень і появі феномену «я сам», власних переживань і розвитку самолюбства, формування внутрішньої позиції особистості. Дивно, але теж саме відбувається і з вихователем-початківцем. Згадую свої перші робочі дні... Несподівано обрушується потік інформації, справ. І в душі з'являється боязкість, невпевненість. Тоді на допомогу приходять досвідчені педагоги, які навчають премудростям спілкування з дітьми. І ось настає момент, коли звучить схвальна похвала старшого покоління, а в голові проноситься думка:«Я змогла! Я сама!» Ау дитини виникає гордість від усвідомлення власних досягнень своїх маленьких перемог над собою.

А що ж далі? Щоденні будні і свята, перший випуск дітей до школи, гіркі сльози розставання і розчулення при вигляді нових незграбних малюків. Працюючи вихователем, я зрозуміла, що треба бути такою ж дитиною і разом з ними виконувати всі завдання. Всі діти з дуже різними характерами, тому без індивідуального підходу тут не обійтися, когось треба пожаліти, а комусь зробити зауваження не завадить. Вихователь- це друга мама, а у неї повинен бути ключик до кожної дитини. Вихователь - це мудрець, до якого діти йдуть з будь-яким питанням, і він повинен дати пораду. Скільки питань відразу. Де їх взяти? Якщо треба, відкриваю навіть енциклопедію.

На мій погляд, дуже цікава професія - бути вихователем: тебе люблять діти і чекають від тебе чогось нового, а я живу їх життям і разом з ними радію їхнім успіхам.

«ДОШКІЛЬНИК - ТОЙ ЖЕ СТУДЕНТ УНІВЕРСИТЕТУ, ТІЛЬКИ ВЧИТЬСЯ ВІН ОДНОЧАСНО НА ВСІХ ФАКУЛЬТЕТАХ І ПІЗНАЄ ОДИН ГОЛОВНИЙ ПРЕДМЕТ - НАВКОЛИШНІЙ СВІТ».

Ми йдемо в одній зв'язці - я і діти, взаємно збагачуючи один одного. І немає цього ланцюжка кінця і краю, як саме життя. Тому попрацювавши майже 5 років вихователем, я вирішила здобути вищу освіту.

Моя професія дає суспільству дітей, підготовлених до подальшого життя, впевнених у собі, з бажанням вчитися далі. Для когось це банальність, а для мене це і є життя. І я пишаюся кожною маленькою перемогою у своїй великій професії.

/Files/images/foto_dubrovsko/5.jpg /Files/images/foto_dubrovsko/download (29).jpg

Так, само пишаюся:

  • довірою дітей;
  • можливістю виховувати нове покоління;
  • досягненнями кожної дитини;
  • розширенням кола спілкування, появою нових друзів та однодумців;
  • можливістю реалізації власного творчого потенціалу;
  • визнанням та оцінкою своєї праці.
Кiлькiсть переглядiв: 1066