Народні символи і традиції
Вишиванка
Вишиванка— символ здоров'я, краси, щасливої долі, родової пам'яті, порядності, чесності, любові, святковості; оберіг. Вишита національна жіноча та чоловіча біла сорочка.
Символіка вишивки залежала від того, кому призначалося вбрання: парубкові— нареченому, чоловікові, хлопцеві; дівчині, заміжній жінці.
Народ ставився до вишиванок як до святині. Вишиванки передавалися з покоління в покоління, з роду в рід, береглися як реліквії. Символічний образ сорочки-вишиванки часто зустрічається в народних піснях про кохання, сімейне життя, а також соціально-побутових (козацьких, чумацьких, бурлацьких, наймитських та ін.). За традицією, дівчина, готуючи посаг, мала вишити своєму нареченому сорочку:
Шовком шила, шовком шила, золотом рубила.
Та для того козаченька, що вірно любила.
Рушник
Смуга полотна сама по собі має насичене символічне значення— дороги, долі, захисту. А коли ця смуга ще й має на собі виткані чи вишиті знаки-обереги —захисна сила її, відповідно, посилюється.
У всій Україні рушником накривали хліб на столі.
Коли син вирушав у далеку дорогу, мати дарувала йому рушник. Хлібом-сіллю на рушнику і досі зустрічають гостей.
В українській хаті рушники вивішують над іконамиі над портретами родичів. Рушник використовується в багатьох обрядах, насамперед тих, що пов'язані зі шлюбом і проводами в потойбіччя.
Вінок
Вінок — головний убір з листя,бадилля,гілок і квітів, має форму обруча. Мав спочатку обрядове, релігійне значення.
Пізніше — загальнонародний символ дівування: втратити вінок — в народі, у піснях означає позбутися дівування. Тому право носити вінки мають тільки незаміжні дівчата.
На українській землі вінок відомий здавна. На найдавніших зображеннях жінки–Богині, вона у головному уборі з квітів, трав, зілля та гілля.
Наші предки усвідомлювали, що «головою» вони розуміють навколишній світ і впливають на нього, тому за допомогою головних уборів і вінків прагнули захистити себе від зурочення та інших злих чар, забезпечити добробут родини.
Верба і Калина
Кажуть: «Де вода, там і верба». Вона своїми коренями скріплює береги, очищає воду.
Коли копали криницю, то кидали шматок вербової колоди для очищення води.
Про тиху, скромну вербу народ склав багато пісень. У багатьох творах згадує вербу і Тарас Шевченко.
Тиждень перед Великоднем називається вербним (вербна неділя). Тоді освячують вербу. У багатьох селах України садили гілочку свяченої верби. Вважалося, що така верба є особливо цілющою.
Калина — символ життя, крові, вогню. З гілочки калини батько синові робив сопілочку, а слабеньким дівчаткам-немовляткам робили колисочку із калини.
Калину оспівують у піснях, про неї складено легенди. В одній із них розповідається про те, як вродлива дівчина Калина завела у болото ворогів-бусурманів. Багато з них загинули, але загинула і молода красуня. На місці її загибелі виріс кущ, який на честь дівчини і назвали калиною.
Калиною прикрашали весільний коровай. Перед молодими на столі ставили букет із гілочок дуба та калини. І на весільному рушнику вишивали калину з дубом як символи дівочої краси і ніжності та чоловічої сили і міцності.
Писанка
Писанка — символ Сонця; життя, його безсмертя; любові і краси; весняного відродження; добра, щастя, радості.
Кожен орнаментальний мотив має певне сакральне значення. З них на писанці складається мальована молитва про злагоду і мир поміж людьми.
Дослідники вважають, що українська писанка має понад 100 символічних малюнків. У християнській культурі українців писанка стала символом воскресіння. В народі кажуть: «У світі доти існуватиме любов, доки люди писатимуть писанки».